Він не поет, та я для нього муза...
А моя муза, то його любов.
Я із колоди витягнула туза,
А він мене між дамами знайшов...
Я не козирна... і не особлива,
Проста, звичайна і без позолот.
Окрилена турботою. Щаслива.
Варю борщі, нотую щось в блокнот...
Він не козирний теж. Не ідеальний,
І мрії не плекає неземні.
Зігрітий мною і моїм коханням,
Тримає небо в спільному гнізді.
А та любов правдива, ніжна, тиха
У рупор світові про себе не кричить.
Вночі сопить, крізь сни на вушко диха,
А вдень в тарілці ложкою дзвенить.
Ранкова тиша... гомін вечоровий,
Гарячий чай... поливане горня...
І ми, щасливі у отій любові,
Смакуємо поволі почуття.
© Оксана Мох
Світлина з Інтернету
