Як ти, хато, чи ще жива?
Чи вціліла хоча б "коробка"?
Яку треба натиснуть кнопку,
Щоб спинити криваві жнива?
Як ти, хато, перестінки є?
Чи розсипались на цеглинки?
Десь там серця мого половинка...
Древо роду та мій Віфлеєм!
Знаю, рідна, як сирота!
Хазяйнують вітри в кімнатах.
А були ж у нас будні та свята!
Була груба, лежанка, плита!
На горищі старий домовик...
Зберігав і тепло, і лежанку.
Але й він, ще у лютому, зранку,
Від війни в двадцять другому втік!
Як ти, хато? Сама-самота...
Дах згорів, чи від жаху "поїхав"?
Десь горобчик шукає стріху.
І немає ніде кота.
Як ти, хато, з-під призьби мабуть,
Вже поріс молодняк тернами.
Похилилась від вибуху брама.
У душі твоїй миші шкребуть.
Твоє хочу тепло відчуть!
Як ти пахла завжди пирогами!
А невидима нитка між нами,
Не дає мені часом заснуть!
Я пішла зберегти життя!
Виправдовую зраду та втечу.
Повернуся колись під вечір,
Щоб тебе довести до пуття!
З нетерпінням чекаю момент,
Не завада, ні час, ні простір!
Повернусь назавжди! Не в гості!
Закладати в підмурок цемент.
Як ти, хато, чи ще жива?
