***

Лютий йде. Зима гаптує постіль.

Білу-білу, що з мережок-павутин.

І казки вплітає у волосся --

сиві-сиві, як гіркий полин...

Будуть доживати вік обоє.

Злюбиться. Притреться стиглий мак.

Зеленить в очàх одвічна хвоя.

І мороз пече. Най, буде так...

Він -- шалений. Трохи волоцюга.

Прагне підкорити всіх і все.

Вже вона не перша і не друга.

Може, хоч остатня. Та й таке...

Не тогò вона собі бажала.

Норовливо пирхала на всіх.

Все трусила сніг. Перебирала...

Бог все бачив. Має, певно, гріх...

Лютий йде. Вона його стрічати

не підê до брами. Сам нехай...

Треба білим все довкруж прибрати,

на столі зоставить м'ятний чай.

І дістати давню порцеляну --

церемонія святечна, непроста...

Собі -- кухлик. Йому -- кварту череп'яну.

Що? Вона ж гостинна. Ще й яка!

Напече кренделиків, горішків.

Пудрою притрусить смакоту.

Нерви упокорить зовсім трішки.

Стріне долю. Може ще й свою...

19.01.2023

Людмила Галінська