Коли тобі рік – ти хочеш маминих обіймів і теплого молочка.
Коли тобі 5 – ти хочеш досліджувати світ, багато бігати і гратися.
Коли тобі 10 – ти хочеш вибраних іграшок, смачного морозива і поганяти на велосипеді.
Коли тобі 15 – ти хочеш всім подобатися, якнайшвидше закінчити школу, гуляти з друзями і гарного одягу (як в інших).
Коли тобі 18 – ти хочеш самостійності. Втекти б кудись з-під маминого контролю і робити все, що раніше не можна було.
Коли тобі 20 – треба б знайти свою другу половинку, бо вже здаєшся собі геть сформованою особистістю. Хочеться любові, романтики і щоб все, як в казці.
Коли тобі 30 – ти розумієш, що казки не буде. Хочеться спокою. Щоб діти якнайшвидше виросли, не плакали ночами. І щоб той, хто поруч, хоча б поважав.
Коли тобі 40 – хочеться виглядати молодшим, ніж є насправді. Добре заробляти, помагати дітям, а ще – щоб морщинок було видно якнайменше.
Коли тобі 50 – ти хочеш просто бути здоровим, щоб не хворіли батьки і не сварилися діти.
Коли тобі 70 – ти хочеш вернутися в дитинство, до мами… І хай би вона контролювала хоч кожен твій крок…І щоб ще трішечки прожити в цьому світі, навіть якщо, часом, нестерпно болить спина… і все інше. А зморшки вже зовсім не хвилюють…
Це життя. В кожного віку свої цінності. Але дороги назад не існує.
Тіштеся моментам, коли всі поруч, і головне – живі й здорові…
О. Сапріянчук
“Гострі кути життя”
