***

Оті вітри, що кòнями блукають

в моїй душі, покрали все святе...

Патлаті гриви сонце розганяють,

хвости метуть і чистять геть усе.

Копитом б'ють. Вискакують.Гарцюють.

Шалені танці. Дикий спалах сил.

То стишаться. То ніжно зацілують.

Торкне чола пір'їнка білих крил...

Співають пісню. Плачуть монологом.

Так стрімко тягнуть струни божих арф.

А, часом, сперечаються із Богом,

і вкутують Його у теплий шарф...

Оті вітри... Чиїсь кудлаті мрії.

І поривання до новùх висот.

Летіть туди, де вже нема надії,

розвійте вузлик горя і скорбот.

Розбийте вщент горнятко із думками,

в яких лиш гìркий осад бувших днів.

І перекиньте глечик, що віками

беріг і пестив потаємний гнів.

І віднесіть далеко, ген за хмари,

в безодню закрутіть усе лихе.

І накладіть табу ,чи сильні чари,

щоб прикре все забýлось, геть усе...

Вітри. Вітри. Нескорені. Солоні.

Підвладні лиш собі. Печать згори...

Блукають, як по стèпу дикі коні.

І чистять душу в світлі кольори.

15.01.2022

Людмила Галінська