❄️Книга зими❄️
Зима на сніг вже цілий тиждень така щедра,
Уже давненько в нас такого не було:
Уся земля, неначе білий лист паперу,
Де, мов слова, хати розкидало село.
Я намагаюсь все уважно прочитати,
Бо тут важливі кожна буква, кожен знак...
Я зачаровано дивлюсь, як рій пухнастий
Перетворився на очах у снігопад.
Немов знак оклику, дим з комина продерся -
Це про свій затишок вигукують хати.
Бузок знесилений на дах гілками сперся,
Ніби благає: "Хоч погрітися пусти..."
А біля тину - кучерявий знак питання...
Так тож калинонька в засніженім вінку!
Єдина мрія в неї є, одне бажання:
Скоріш весну зустріти теплу, гомінку.
А онде хтось у два ряди розставив коми...
То до криниці пролягли чиїсь сліди.
І я наслухую, як радо відра дзвонять,
По самі вінця напиваючись води.
А за селом, в полях, -- дух простору гуляє!
Назустріч вітрові мчать коні вороні.
Холодний сніг їх слід гарячий поглинає,
Неначе стерти хоче всі крапки над "і".
А слідом - сани, два тире лягають поряд,
І невідомо, де початок, де кінець...
Я по неволі між снігів гублю свій погляд...
Тим часом віхолі вривається терпець.
Жбурляє віхола морозний сніг в обличчя,
Здіймає куряву за кіньми, за саньми...
І вабить поле, за собою простір кличе,
Щоб прочитати до кінця книгу зими.
