***

БІЛИЙ РАНОК

Мов в лебединий пух закутана діброва,

Вмостилась біла ковдра тихо на поля.

За обрій в мандри вже пішла Покрова,

Дрімає під снігами стомлена земля.

Під Жилівською горою, неначе з картини,

Поглядає сонний хутір на зимову казку.

Запорошені снігами чепурні хатини,

Ніби дякують природі за господню ласку.

Падають тихо сніжинки, лягають під ноги,

Стелеться килим пухнастий далеко за обрій.

Загубились в снігопаді щоденні тривоги,

А про літо залишився в душі спогад добрий.

Стоять снігами вриті зажурені сади,

Про теплу весну мріють вишні кучеряві.

До неба вгору цівкою потягся сизий дим,

Знову проснувся з ночі ранок млявий.

Дворами лунають cонних півнів голоси,

Молоді горобчики пурхнули з-під стріхи.

В житті ще не бачила молодь такої краси,

То ж в захваті птахи щебечуть від втіхи.

Беззвучно вмостився сніжок на поріг,

Шепочуть пухнасті сніжинки, мов сонні.

Лягає під хату в високі бурти білий сніг,

Неначе реп’ях він звиса з підвіконня.

@ Л. Нех