***

Іде по світу українка...

По вуличках старої Праги.

Така звичайна. Гарна жінка.

Спішить кудись. Думок ватага...

Її впізнаєш з-поміж інших.

У неї очі -- два озерця

солених сліз, печалей різних.

І тýга, схована під серцем...

Іде по світу українка...

П'є чай в кав'яреньці Варшави.

Душа її -- як цвіт барвінку.

Та доля не була ласкава...

У неї крила за спиною.

Молитва завше на вустах.

Вона -- нескорена війною...

Вона -- як перелітний птах...

Іде по світу українка...

В чужім Стокгольмі, чи в Брюсселі...

Як на вітрах мала пір'їнка.

Тендітна. Мила. Невесела.

У неї коси -- колосками.

І вишиванка під плащем.

Вона -- найкраща в світі мама.

Тільки у грудях часом щем...

Блукають світом українки...

Як ті пацьорки від коралів.

Несуть красу і долю жінки.

І купу наших "ритуалів".

Із львівським шармом варять каву.

Печуть найкращі в світі пляцки.

Тримають стрій, дітей, поставу...

Зганяють вроки і болячки.

Пісень співають про калину.

Вчать мови ( хочуть підкорити)

І, часом, лаються (грамину)

гуцульським славним колоритом.

Ладнають обгорілі крила,

щоб в день якийсь, (за всі відмінний)

злетіти в небо. І щасливо

в гніздо вернутись. До коріння...

05.01.2023

Людмила Галінська