***

Зима...

То дивна пані, незбагненна.

Стара, як світ. А, може, й далі...

Ніхто не знає достеменно

часи і вік її печалі.

Ніхто не міряв тої криги,

не зважував тягар снігів.

І не читав старої книги

її секретів. Без слідів

її минуле. Затопталось.

В хурделицях сплелось в клубок.

Згубилось, якось... І зосталось

лежати там, де мерзне Бог.

Вона ж була дівчам тендітним.

Білява. Гарна. Молода...

Лілеями у січні квітла

і завше вірила в дива.

Не чаклувала по сніжинках,

плела мереживо й хустки.

І підросла. І стала жінка...

А всі жадали лиш весни...

Вона -- гордячка. Їм помстилась.

Укрила холодом красу.

Душа метеликом зробилась,

який навік, чомусь, заснув...

Сама себе зачарувала

від світу, від людських спокус.

Ганебну славу завше мала.

І долю білу, як обрус...

04.01.2023.

Людмила Галінська