***

Як до весни ще кілометри,

як гнізда голі та пусті,

як січень носить теплі светри,

а ночі темні і густі...

Як вітер, давній розбишака,

в старих гілляках ловить сни,

гуде, мов сивий вовкулака

і стогне пýгачем з сосни...

Сплету у серці диво-казку --

шалений вир "своїх" світів.

І оберну її на пташку,

хай гріє душу між снігів.

Нехай щебече до смеркання

своїх замріяних пісень.

І так обоє, у чеканні,

запхнемо січня до кишень.

І наворожимо тюльпанів,

при крихті світла в каганці...

Серед завіїв та барханів

зігрієм вèсну у руці.

03.01.2023

Людмила Галінська