***

В лікарні ніхто не сміється над Богом…

Ніхто не сміється над ним на війні…

Там віри початок зміняє тривогу,

Частіше молитви звучать в тишині.

Над ним при пожежі не сміють сміятись,

І всім не до сміху, як смерч поблизу…

Коли тисне голод, підземні удари…

Не чути насмішок, лиш мову нову.

І швидко злітає пихи брудна маска,

Коли літаком починає трясти…

Ніхто не заявить, що Бог – це лиш казка,

Коли серед ночі злочинця зустрів.

Ніхто не кричить те, що віра для дурнів,

Коли скаже лікар: «Ще тиждень, чи два..»

З стволом до чола сперечатись хто буде,

Коли дикий страх вирок сам написав?

Машина на швидкості, ти на дорозі…

Ось близько провалля… До скроні удар…

Чи куля шалена… біда на порозі…

Від смерті на крок, а можливо на два…

І звідки ти знаєш, усміхнений друже,

Що вибрав це ти, повернувши в обрив,

Сміятися легко, як Бог береже ще,

Провини забувши, прощаючи гріх…

Сміятися легко в гріховних обіймах,

Під погляди схвальні, під п’яні пісні…

Та Бог милостивий і вчора і нині,

І ще один шанс подарує тобі…

Усміхнений друже, о звідки ти знаєш

Куди заведе тебе завтрашній день…

І байдуже віриш ти, чи не приймаєш…

Від цього не зміниться сутність речей.

Сміятися легко, та все ж, ти подумай

Ким смів без вагання зневажити ти…

Наступлять моменти, коли на усмішку

Не знайдеться смілості, часу і сил.

Не кожен посміє над Богом сміятись,

Якщо вже посмів у безстрашності ти,

То те, що посіяв, готовий будь жати…

Куди повернув, будь готовий пройти.

Автор Наталія Шевченко