***

МЕЛАНКА І ВАСИЛЬ

Огорнула темна нічка у обійми місяць.

Віхола і сніговиця біле тісто місять.

Заховали срібні личка зірочки за хмари.

А Зима усе ворожить,

розпускає чари.

Йде Меланка до Василька в темну нічку бродом.

А Василь іде на зустріч стежкою й городом.

У Меланочки вінок з кетягів калини.

Пишні груди укривають дукачі й перлини.

В темних косах стяжки сині. У стáні тоненька.

Устонька- малина стигла.

Личеньком гарненька.

А Василько теж собі парубок нівроку.

Вже давно собі вподобав, дівку синьооку.

Як зустрів Василь Меланку,

Зразу залюбився.

Зняв хутрЯну кабардинку

і до ніг вклонився.

" Ой Меласю, серце мóє,

Ти в світі єдина...

Ти мене зачарувала синіми очима.

Покохав Тебе я щиро,

і не міг змовчати..

Хтів бим вже по новім році сватів засилати."

І Меланка усміхнулась..

Повела бровами.

Забриніла як та скрипка ніжними словами:

"Василечку мій козаче,

Я Тебе чекала.

Лиш Тобі, у своїй скрині хустку зберігала.

Полюбився Ти мені

іще від Покрови,

За усмíшку Твою щиру і за чорні брови".

Заручилися Меланка і Василь весною...

ВесіллЯ гучне справляли літньою порою.

Я там був мед-пиво пив,

Танцював гопака.

Десь свій чобіт загубив.

Ось історія така.

1 Січня, 2024

Оксана Лесик-Падучак