***

Здогадалася сама -- його немає.

Дарувальник-дід вже не прийде...

Тільки брат, який цього не знає,

"мученицьки" чемний цілий день.

Ніс лоскоче свіжий запах хвої --

вже стоїть ялинка у відрі.

Тиха радість свята і нас двоє...

В'яжем петлі яблучкам в фользі.

Не було у нас яскравих кульок -

тих, що завжди цілі і блискучі,

та в крихких звіряток і снігурок

до сердець був...

потаємний ключик...

На гілках поміж хмаринок вати --

"Білочка", "Ромашка", "Каракум".

Тільки цей десерт почав зникати -

вкотре хтось ганя попить чайку...

Локоном пружинять

змійки серпантину --

що повісим, Тузик так і здер.

Та не тільки їх, а ще і скатертину -

мабуть, уявив, що каскадер...

Молоді, веселі тато й мама

свічечки-гірлянди принесли.

Хіба можна це сказать словами?..

Ми намилуватись не могли...

Ввечері, утомленим й щасливим,

не вдавалося ніяк закрить очей -

у старенької підлоги скрип зрадливий,

лиш почуєм -- вже біля дверей.

А коли заснули "на хвилинку" --

новорічна ніч -- вона така,

подарунки наші, під ялинку,

вже поклала любляча рука.

...Старий рік пішов і сніг лапатий

щедро засипає його слід...

Світлі миті будем пам'ятати --

я, сніжинка в марлевому платті,

і "вусатий" брат -- казковий кіт.

Надія Зубченко