***

*

Дорога ця важкою і довгою була,

Що Йосипа й Марію у Вифлеєм вела.

І ослик терпеливо долав нелегкий шлях,

Обабіч – ні травинки на кам'яних полях.

І ось нарешті місто – вже відпочити час.

-- Чи хтось заночувати до хати прийме нас?--

Марія пригадала, що в неї тут рідня.

В дворі, немов дитина, десь плакало ягня.

Господар вийшов з хати, Марію не впізнав.

-- Усіх собак спустити! – прислузі наказав.

Собаки не гарчали, прибулих обступили,

Лягли покірно в ноги і тихо скавуліли.

На Божий світ вже вийти просилося дитя,

Та у людей бездушних не було співчуття.

-- О, Господи,-- Марія припала на коліна,--

Вони не знають, Боже, що це --Твоя Дитина.

Виднілася яскиня далеко, аж у полі,

До неї подорожні поплентались поволі.

Син Божий ще у лоні, Марія і не знає,

Яке тяжке страждання в житті її чекає.

Побачили у стайні всіляку худобину,

І Йосип застилає біля овець ряднину.

А потім вийшов звідти і Богу став молитись,

Щоб допоміг Марії щасливо розродитись.

Та раптом дивним світлом все небо запалало,

Неначе всьому світу новину сповіщало,

Що народивсь Месія. Нехай про це всяк знає!

«Христа славімо нині!» -- уся Земля співає.

Автор: Ірина Глюз