***

Грудень старіє. Сивíє потроху.

Вчора -- хлопчисько. Сьогодні вже пан.

Сипле снігами, як з торби горохом.

Хутром вкриває шикарний жупан.

Вже підкорив всі вершини і злети.

Стишує темп. Хоче трохи тепла...

Де не поглянь -- все замети, замети...

Білі іллюзіїї. Щастя нема...

Був молодим. Влюбував Завірюху.

Вона, викрутаска, відшила його.

Панна Хурделиця, мов біла муха,

Не оцінила старання... Чого?

Віхола-леді спокій украла.

Грудень піддався. Ну, майже. Дарма...

Паростком ніжним у серці зростала

Квітка таємна. То, певно, весна...

Втратив він спокій. Сон чи омана?

Ніби ввижається зелень очей.

Коси брунатні, усмíшка жадàна.

Що за оаза посеред ночей?

Мàбуть старіє. У мріях -- щасливий.

Варить какао красуні зі снів.

Мостить кубельце. До щему вразливий.

Ліпить сердечка з пухнастих снігів.

І виглядає. Хоч тінь того чуда.

Може, зустріне її до Різдва.

Люди сміються... Дивні ті люди.

Кажуть, не скоро красуня-Весна.

20.12.2022

Людмила Галінська