***

Отак живеш, чекаючи Різдва,

волочиш зиму поміж сивих буднів.

І віриш в силу справжнього добра,

нанизуючи шклярус зимніх груднів...

Воно приходить. Тихо, попід ніч.

В своїх календарях, по вічних зорях.

І мостить ноги на теплéньку піч,

малююючи шляхи по срібних взорах...

І палить каганці, щоб на добро,

у душах, у серцях, по всьому світі.

Чаклує казку янгольським пером,

сніжинки обертаючи на квіти...

І славить Бога на усі часи,

і пеленає в яслах немовлятко...

І стільки в ньому величі й краси

з минувшого й до самого початку...

Воно таке пухкеньке, як пампух.

Солодка мрія, що пахнить кутею...

М'яке і тепле, як отой кожух,

що тіло грів прадавньому Мойсею.

Отак живеш, чекаючи Різдва...

Воно ж завжди під серденьком гніздиться.

Узріти би... Й повірити в дива.

І Богу за прожите поклониться...

20.12.2023

Людмила Галінська