***

Відшуміла осінь кароока

з балаганом театральних дійств.

Бродить світом панна одинока,

у минуле мостить вýзький міст.

Стогне часом. Часом ще зітхає.

Виглядає з неба благодаті...

Не збагне ніяк. Не помічає,

що кружляють клаптики лапаті.

Ще жаліє, часом, за красою,

так тужливо хлипає дощами.

за сукенкою парчевою, рудою,

за медово-тèрпкими чаями.

За мережками своєї павутини,

що бездумно в небо відпустила.

І за смàком пізньої ожини,

що куток в садку занапастила.

Відшуміла осінь кароока,

панною у всесвіт подалась.

То її журба, печаль глибока

в пагонах ожини розрослась.

29.11.2021

Людмила Галінська