***

*

Між ялиць і високих сосен

Вперше Жовтня побачила Осінь,

І від нього була в потрясінні --

Ну, такий вже характер осінній...

Розлучилась із Вереснем вчора,

Тож потрібна надійна опора.

Златом він її не обсипАв,

А у злиднях до шлюбу все звав.

Жовтень Осінь так сильно кохав,

Що дорожче -- те їй дарував:

І прикраси, й парчу в позолоті,

Не питав її, щО буде потім.

Та це "щастя" лиш місяць тривало:

Осінь все, що хотіла, вже мала.

То від щастя між зорі летіла,

То від стиду багрянцем горіла,

Як же Жовтню сказати -- не знала:

Листопада уже покохала!

Та розмова була вже не в лад --

Звав її у свій дім Листопад.

Як здійнЯлись вітри непрошені --

Не лишили нічого Осені,

Лиш шершаве дерев розхристя

Й запах жухлого, мокрого листя...

Автор: Ірина Глюз