***

А він писав... Писав, щоб зачекала.

Лишилось трішки. Крок. І він прийде.

На білих санях, з срібним укривалом.

І всі печалі вітром розмете.

Писав листи. Кумедні. Білі -білі...

Вони сніжинками летіли до долонь.

І танули. І навіть трохи гріли.

І ворожили сяйвом білих скронь.

Вона читала. Вірила -- то доля,

що білий принц закоханий в руду.

Збирала бісер, як дрібну фасолю

і приміряла з інію фату.

Вона б лишилась. Зажили б у парі.

Лапаті зорі заздрили би їм.

У неї погляд -- всі осінні чари,

а в мріях -- Грудень і щасливий дім.

І вечори, із присмаком кориці,

і ніжність ранків в прихистку імли.

Вона чекає... І йому не спиться.

Та чи зустрінуться? Не відають, коли...

24.11.2022

Людмила Галінська