***

Вона пішла. Учора. Непомітно.

Старі валізи швидко спакувала.

Взяла намисто. Вимкнула все світло.

Прикрила двері і кота поцілувала...

Лишила каву з присмаком кориці

у мідній джезві на старій плиті.

В кутку -- опеньки, білі, печериці,

гумові чоботи і вим'яті плащі.

Лишила груші в паперових клунках,

десятки яблук та вчорашній кекс.

Вона була, мабýть таки, чаклунка --

винюхує сліди сусідський Рекс.

І скімлить. По обіді виглядає...

Дурненький, думав, що у магазин

пішла вона. Дивись, уже смеркає.

Пустив хтось сніг поміж пустих низин...

Таки пішла. Без будь-яких пояснень.

Синиці бачили. Казали -- не прийде.

Я вірю їм, чомусь. Та, знаєш, власне,

нехай іде... Поблудить і верне.

Осінь пішла.

23.11.2022

Людмила Галінська