***

Чую, зимо, вже твої вітри

Стукають в шибки епічно й люто,

Певно, і морози, як кроти,

Продирають землю, страхом скуту.

Десь вгорі підбила подушки

В пОшивках крохмально-білосніжних,

Розпорола велетні-стіжки,

Щоб усе засипать пухом ніжним.

Ти лякаєш, зимо, недарма -

Прагнеш всіх загнати в теплі хати,

Нас сховати хочеш, а сама

Будеш скрізь безкарно панувати.

Накладеш вершків скрізь на дахи,

Будуть, наче тістечка в кав' ярні,

На дерева вчепиш фартухи

Й ковпаки, як пекарям в пекарні.

Зміниш все, як схочеться тобі,

Не спитавши дозволу й поради,

І красиво буде, далебі,

Але холодам ми все ж не раді.

Та на противагу всім снігам

Є в твоїй ході велика користь -

Разом грітися так пречудово нам,

Бачиш, нас ріднить твоя суворість.

Ірина Москаленко