***

Я з ним попрощалась учора...

Отак, остаточно й спонтанно,

як справжня зухвала сеньйора —

без криків, образ, філігранно.

Брехун! Обіцяв бути вірним.

Кохати. Співати романси.

Чаї попід вечір покірно

варити із липи, як панство...

Казав, що ця осінь — для мене,

це золото, мідь і графіти...

І клявся, що листя черлене

в метеликах може ожити...

Я вірила. Справжня дурепа!

Пекла кислі ябка на деку...

Аж, раптом, під ранок — халепа —

присунув блондинку здалеку.

Обоє ходили подвір'ям.

Сміялись. Мочили пантофлі.

Кидались чи снігом, чи пір'ям,

розвівши негоду та соплі.

Я вже не змогла то стерпіти,

велись як шалені вар'яти —

Листòпад і зимня кобіта,

що сипле снігами по п'яти.

Я вмить розкусила аферу,

прогнала обох аж за хвіртку.

Жду Грудня. Печу вже еклери.

П'ю чай. В самоті. Трохи гірко...

Я з ним попрощалась учора...

21.11.2023

Людмила Галінська