***

Скинула Осінь свогò капелюха,

Боже, в порозі Зима.

Гримають в двері чужі завірюхи,

хустку шукати пора.

Білим по жовтому сіється ситом

борошно, пудра чи пил?

Нудиться вітер обшарпаним світом

кінчиком вимерзлих крил.

Коник Михайлівський суне морози --

ціла підвода добра.

Витри, голубко, непрохані сльози,

кутайся в хустку. Пора...

Теплі суконці шукай по закÿтках.

Не обертайся. Біжи.

Вже на примерзлих від снігу пелЮстках

смерті лишились сліди.

То міжсезоння. Таке неминуче...

Не ображайся, мала.

Будуть ще весни -- яснІ та квітучі.

Потім. А поки -- Зима...

21.11.2022

Людмила Галінська