***

***

Прóшу, Осене, в тебе пробачення,

Що минаєш удруге, не бачена.

Зойком з лютого душу поранено,

Погляд димом війни затуманено.

Навесні як усе розцвіталося,

Моє серце від болю стискалося

За зґвалтованих і закатованих,

В Ірпенí та у Бучі похованих.

Як іскрилося літечко маками —

Не помітила я, очі плакали

За синами, в боях які згинули

І лелеками в небо полинули.

Йшли весна, потім літо — руїнами,

Між ракетами, градами, мінами.

Між окопами і камуфляжами,

Між пожежами й згарищ пейзажами.

Пролетіли, я ніби й не бачила,

Прóшу, осене, щиро пробачення,

Що минаєш і ти непомічена,

Див твоїх мною кількість не лічена.

Фарбувала ти ясени з кленами —

Мою душу терзало сиренами.

Для беріз шила жовті ти свиточки —

Я від сина з "нуля" ждала звісточки.

Ти на трави туманами слалася —

Від ракет в укриття я ховалася.

Листопадила ти вітру бритвами —

Я зверталась до Бога з молитвами.

Фарби втративши, сіро-вологою,

Йдеш до фінішу смутку дорогою,

Мила осене. Щемно, з тривогою

Попрощаємось...Хай з допомогою

Бога прийде зима з Перемогою!

© Ольга Грейнер Савич