***

Не йди завчасно, Осене, іще

Присядемо з тобою на дорогу.

Не залишай в саду старому щем,

Калині в серці не лишай тривогу.

Глянь, хризантема ще не відцвіла,

Почула, що ти йдеш -- і в сльози.

Мала пташина просить теж тепла,

Їй заховатись ніде у морози.

Чом, Осене, ідеш з пустим мішком,

Чому береш так мало із собою?

Сонця шматок несеш під фартушком

Й хмаринку з життєдайною водою.

Усі дари ланів, садів, лісів

Нам залишаєш, Осене, в дарунок.

Собі -- лиш декілька щасливих снів

Запхаєш крадькома в легенький клунок.

Автор: Ірина Глюз