***

До могò віконця прилітала птаха,

в очі заглядала, гомоніла щось.

Розлетілось листя чорно-жовтим прахом,

склеїти до купи скалки не вдалось.

Може то не птаха? Може моя мама?

В гості прилітала на моє вікно.

Я її чекала , завжди виглядала,

та її у гостях не було давно...

Облітає листя, стелиться стежками,

вітер заколисує почуття сумні.

І лечу я з вітром до своєї мами,

у далеку днину, де ще всі живі...

Де так добре спиться і смачнюща каша,

де ласкава ніжність квітами цвіте.

Де у хризантемах квітне наша хата,

де пухнастий котик казочки плете.

Де так пахнуть ранки печивом цукровим

і сміються вишні за моїм вікном,

Де усе те рідне, радісно- казкове

вплетене у пам'ять чарівним вінком.

До могò віконця птаха прилітала,

нагадала, якось, про щасливі дні.

Може то не птаха, мама заглядала

і подарувала спогади мені?

19. 11. 2020

Людмила Галінська