Оленка вибігла з хати і чим дуж побігла в садок. Вона сховалася за кущем жасмину і заплакала. Їй було боляче й образливо, адже ще тиждень тому вона була улюблена донечка.
Маленька принцеса, так називав її татко. А зараз?
Що змінилося за тиждень? Вона, що відразу стала дорослою?
Ні, вона все таж маленька п'ятирічна дівчинка. Чому, чому вони всі враз перестали її любити? Ці питання вирували в маленькій голівці Оленки і вона безутішно плакала.
Єдиний хто її не зрадив, це Петрик з садочка. Він уважний до неї та вони разом граються, Одного разу, коли вони гралися на майданчику Петрик взяв її за руку й прошепотів, щоб ніхто не чув
- Оленко, я коли виросту обов'язково поженюся на тобі.
- Не поженюся, а одружуся - виправила вона його.
- То й, що? Хай буде ''одружуся'', але ти все одно будеш моєю дружиною.
Згадавши Петрика Оленка трішки заспокоїлася, але сльози все ще котилися великими горошинами з її блакитних оченят. Вона ніяк не могла зрозуміти чому вона, ще вчора була улюбленою донечкою, а сьогодні вони її зовсім не помічають. І все це через Богдана, що з'явився у них вдома. Малий, крикливий не ввесь час плаче та вимагає до себе уваги. Раніше тато прийшовши з роботи завжди обіймав її, цілував у щічку
- Привіт, моя маленька принцеса. Як справи сьогодні в садочку?
А зараз?
- Привіт, мала. - і йшов швиденько в дитячу.
- А де тут наш козак? Як справи в нашого Богданчика?
Оленка знов заплакала в голос. А вона так чекала коли ж у неї з'явиться братик чи сестричка. В інших є, а у неї немає, тому вона неодноразово просила тата й маму систричку і братика. І ось він є. От навіщо він такий. З ним погратися не можна, мама навіть до дитячої кімнати забороняє їй заходити. Ні, такий брат їй не потрібен. Не потрібен і крапка.
Оленка довго сиділа в садочку. Тут росте великий кущ жасмину і це її улюблене місце. А коли він квітне, то вона може цілий день тут сидіти насолоджуючись його пахощами. Тут в неї є стара ковдра, якою вона застелила своє місце. Оленка сиділа так довго, що навіть не помітила коли й заснула. Їй снився чудовий сон. Де тато брав Оленку на руки і підкидав високо до гори.
Вона розкинула руки, мов крила, й летіла високо-високо в небо, та їй зовсім не було страшно. Навпаки, вона голосно сміялася. Мама була поряд з ними і теж сміялася.А ще вона разом з мамою плела віночки з ромашок. І татові теж зплели віночок. Він такий кумедний в ньому.
Оленка прокинулася від того, що її хтось кликав.
- Олено. Олено, ти де? Чому не озиваєшся? Вже вечоріє, йди до хати. -це була мама.
Оленка неохоче підвелася. На дворі й справді вже сутеніло, ще трішки й зовсім буде темно. Вона попрямувала до своєї кімнати. Не роздягаючись лягла на своє ліжечко й знов міцно заснула.Оленка прокинулася рано. Тато збирався на роботу, мама годувала братика.
- Добрий ранок, татку.
Оленка хотіла обійняти тата, та він лише кинув
- Привіт, мала. Все, я поспішаю, а то запізнююся. - й швидко пішов з хати.
Оленка поспішила до мами
- Добрий ранок, матуся.
- Добрий, Олено. Там сніданок на столі, іди їж та збирайся в садочок.
Дитячий садок був не далеко від їхньої хати тож Оленка ходила до садочка сама.
- Ти вже доросла.- так сказали мама з татом.
Оленка одягла свою найкращу сукню, лаковані, білі туфельки, взяла свою модну сумочку, її подарувала хрещена, й вийшла в двір. Мама пішла поратися по господарству, а Богданчик спав у візочку в дворі. Олена відкрила хвіртку, взяла візочок й покотила на вулицю. Тепер вона точно знає, що робити, щоб знову стати для мами й тата єдиною принцесою.
Вона котила візочок на край села. Йшла швидко, майже бігла. Їй навіть було трохи страшно. Раніше вона ніколи не ходила так далеко від дому. А от і будинок до якого вона так поспішала. Все подвір'я
було захаращене якимось мотлохом, на ґанку сиділа стара циганка. Олені було дуже страшно йти до двору. Та переборовши свій страх Оленка закотила візочок на подвір'я. І швидко побігла назад.
Вона чула, як їй в слід щось кричала стара циганка. Олена бігла швидко настільки вміла.
Вона знає, вірніше чула, що цигани крадуть маленьких дітей, а потім їх за це можуть посадити до в'язниці. Але ж вона їм подарувала Богданчика. Отже до в'язниці нікого не посадять, а вона знов буде для мами і тата улюбленою донечкою.
М.Марина Сенчіна
