***

... Пізня осінь убралася мрякою...

Кольоровий зняла шарафан..

У саду, під старою гіллякою...

Важко сіла на мокрий тапчан.

Озирнулася, втомлено глянула...

На безлистий, оголений сад...

Там, де квітка остання зів'янула...

Де, під ноги упав листопад.

Зникли фарби... В руде все убралося...

Лиш калина червоним горить...

В ній одній ще життя залишалося...

Її сум не зумів підкорить...

ПричепУрена стиглими гронами...

Як дівиця убралась в разки...

Непокірна... З своїми законами...

В сумну гамму вмішала мазки.

Сіре небо на віти схилилося...

Пригубилось червоних плодів...

Скуштувавши, ще більше скривилося...

Смак калини - то смак не медів.

Своїм смаком калина пишалася...

Гіркувата, цілюща, жива...

Свій характер мінять не збиралася...

Бо калина, то є не трава.

Розпашіла, морозом припечена...

ЗОвсім гола, та їй все дарма...

Червоніти стояти приречена...

І її не лякає зима.

Галина Момот (10.11.2023.)