***

А Осінь в листопаді ще розкішна.

І ваблять так калúнові вуста.

Буває, часом, думають, що грішна.

А, іноді, зітхають:"Ні. Свята..."

В очах у неї бурштинами зорі,

брунатні іскри втомлених листків.

І паморозь, як срібно-білі взори

на перехресті пройдених шляхів.

І коси. Диво-коси, наче змії,

заплетені тугенько, аж блищать.

За нею шлейф полинний. Я дурію...

І тиха, неосяжна благодать.

У неї погляд жінки, що дозріла,

як вистояне на медах вино.

Вона розквітла, ніби й не старіла.

І не біда, що роздала тепло.

Лишила світло, те, що зігріває.

Несе до грудня мовчки каганець.

Вона розкішна. Так. Вона то знає.

І листопад -- останній промінець.

10.11.2022

Людмила Галінська