***

*

Такий цей дощ холодний і приречений,

дороги замальовує вітрам,

а спогади з корицею запечені,

додому повертає в вічний храм...

Короткою стежиною щоночі

мандрує він на заклики причасть,

і плескає відвертістю у очі,

торкається чола,

думок,

зап'ясть...

Такий цей дощ студений перехожий,

нав'язливий вистукує сюжет,

любується собою у калюжі

з небесних шпальт нахмурених газет...

Уривки із розмови вириває,

все зайве замикає у землі,

колекцію рудих листків збирає

і слухає,

як плачуть журавлі...

Разом із ним звикаємо до ночі,

до темних снів,

до холоду,

вогню...

За комір падають

слова пророчі

і перетворюють

краплини у броню...

©️ Любов ФедоРусь