***

Давай, посидимо з тобою,

отут, на гойдалці колишній.

Летять листки кудись юрбою

і зовсім голі стали вишні...

Чого мовчиш? Ще є надія.

Мо, будем разом зимувати?

У мене завше була мрія --

навчи й мене так чаклувати.

Все більше жовтим, золотавим,

як хризантеми, що під плотом.

Як чорнобривці, що іржавим

горять вогнем межи болота.

А я навчу чаї варити,

у банячок складати смуток.

Слухати дощ , з ним говорити,

сховавши зиму у закýток.

Давай посидим, пані Осінь.

Спечем зефіру із ожини.

Наварим чаю. Будуть гості...

І пролетять сумні години.

Візьмем кота, мабýть, рудого.

Запалим свічі для краси.

Ще не просила так нікого.

Лишайся, пані. Тут живи...

06.11.2022

Людмила Галінська