***

Набрала квітòк у холодні долоні

і полем пішла у незнані світи.

Озвалися болем жоржини червоні,

їм ще, бідолахам, в морози цвісти.

Зібрала гвоздики і пишні майори,

брунатні од жовтня старі реп'яхи.

Змінила в жалобне квітучі убйори

і сивим сипнула на мокрі шляхи...

Дрібнl оксамитки вчепила до брúля,

запнувши на бант жовту стрічку під воло.

І вогким рядном куці айстри накрила,

і стало на світі так сумно і голо...

Стара пані Осінь... З окрайцем цвітіння

в сухих бадилинах гортензій пихатих.

Ще гарна така, як дозріле насіння,

як шепіт настурцій нахабно-лапатих...

Як рій хризантем поміж літніх ілюзій,

як пізнє кохання в порі вересневій...

Як сивий чебрець на осінньому лузі,

як сіль бурштинів у очах королеви...

Було -- відцвіло. І поволі до раю

чалапає пані в жалобній сукенці.

А я все дивлюсь. Не пускаю. До болю...

Ховаю фіалки в кишеню, до серця...

03.11.2023

Людмила Галінська