***

Ми з нею зустрілися в парку

під вечір. Дощило з обіду.

Листки, що скрутилися в шкварку,

розмокли в калюжах без сліду.

Вона танцювала з підскоком

і сьорбала лàте із чашки,

ступаючи впевненим кроком...

Я -- чай з чебрецю і ромашки,

щоб руки зігріти холодні

тримала в горнятку скляному...

Чи день то такий був сьогодні?

Чи, може, судилось такому?

Та ми, наче давні знайомі,--

вона, вся руда і в веснянках,

красуня (як діва з альбому),

і я -- досить скромна панянка --

стрибали під дощ. Хихотіли.

Шукали в калюжах хмарину.

Намоклі ворони сиділи

і каркали з нас без упину.

І падало листя останнє,

лишаючи жовтень без краму.

І дощ припинив мордування,

та й втік за відчинену браму.

А з ним незнайомка поділась,

лишивши калюжі та лàте.

То осінь. Чи, може, наснилось?

І танці, і чай... Mокрі п'яти...

26.10.2022

Людмила Галінська