***

Я питала в Осені, нàщо літо згаяла?

Чом рудим поставила на зіллЯх тавро?

І ранети в сòлоді на шматки покраяла

дольками та скибками... Нащо бýло то?

Я питала в Осені про дощі-марудники,

ті, що мряку сивую сіють за вікном,

що псують і шарпають все живе, паскудники...

І пахнять, як грішники, -- вітром й полинòм.

Я питала в Осені, де те літо "бабине"?

Де коралі ниткою? Дивограй в очàх...

Щастя тихе й лагідне, мов у Бога вкрадене,

де сховалось, капосне, у яких краях?

Я питала в Осені... А вона мовчанкою

бавилась і бавилась... Дощ, дрібнúй, як мак,

стукав, шкрябав доленьку за рукав на ґанкові...

І кричав сполохано десь блакитний птах...

А вона в розтріпану кòсу стрічки золотом

все плела і лащилась... Листопадний баль.

І тулила літечко до грудей... Та холодом

віяло і віяло... Сумно... Тихий жаль...

Я питала в Осені...

20.10.2023

Людмила Галінська