***

О, осене…

О, осене! Яка ж ти неземна!

І все в тобі чарівне й незрівнянне.

І все в тобі бринить, немов струна.

І все в тобі спокусливе й жадане…

І все в тобі далеке і близьке.

І все в тобі і знайдене й забуте.

Отак, пірнути в лоно заміське,

Щоб там тебе по справжньому відчути.

Відчути твого подиху кришталь,

Відчути шепіт пряного волосся.

Очей твоїх блакить узріти даль,

Щоб в памʼяті надовго збереглося.

З садів твоїх збираючи плоди

Насититись медовими смаками.

І йти, в твої вступаючи сліди,

За горизонт незнаними стежками.

Омолодити душу до весни

В твоїх туманах крицевих, молочних.

І світанкові виплекати сни,

Що в кольорах купаються святочних.

О, осене! Яка ж ти неземна!

І все в тобі чарівне й незрівнянне.

І все в тобі бринить, немов струна.

І все в тобі спокусливе й жадане…

Людмила Григоренко