***

Зі мною знову осінь розмовляла

Зі мною знову осінь розмовляла ,

За плечі, наче мати , обійняла ,

В танку листочків ніжно закружляла ,

Жоржиновим віночком прикрашала.

Подільська осінь знову здивувала :

В багряно-жовте все розфарбувала,

Туманом білим верби спеленала ,

А землю ніжно золотом всипала .

Такого я собі не уявляла ,

Щоби зі мною осінь розмовляла ,

У пам'яті картину оживляла ,

Коли його востаннє обійняла.

Не раз, бувало, осінь я питала :

"Кохає він? Чи я тоді кохала,

Коли в парку так ніжно цілувала ? "

Але вона у відповідь зітхала.

Ішли роки, моя весна спливала ,

Душа тепер боліти перестала ,

Та пам'ять мить оту не відпускала ,

Мого кохання в нічку на Купала.

А осінь знову й знову дорікала,

Вночі дощем зі мною поридала,

Промінням сонця вранці утішала ,

В минуле двері тихо зачиняла ...

Лариса Дзиговська

2021р.