Скільки себе пам'ятаю -- завжди любила осінь.
Навіть малою, як вовтузилась у мами на руках, перебираючи лискучі каштанові прядки її розкішного волосся.
І до тепер...
Хто сказав, що я весняна, бо народилась у травні?
Я -- осінь осіння.
Люблю її безмежно.
І ця любов навіки...
Як можна не любити Вересня?
Ще зеленавого, погідного з літньо-карими очима арабських шейхів та мідними нитками в патлатіій шевелюрі.
Такого теплого, ласкавого з присмаком сливового варення.
З густими пахощами перших непристойно-кудлатих хризантем.
З терпкими акордами тютюну та паленого зілля
в яких вчувається незмінна нота сивого полину.
Вересень пестить.
Одягає мене в м'які трикотажні сукні.
Приміряє на мої ніжки нові чобітки з оксамитової замші.
П'ялить шипшинові пацьорки...
Дарує любов, спокій і тихі обійми вересневого раю на землі...
Люблю його.
Як можна не любити Жовтня?
Золотисто-багряного, схожого на турецького купця з міріадами різнобарвного краму різних фасонів та кольорів.
Такого щедрого на затишні вечори та пахощі ожинового чаю з листочком меліси.
Це сезон шарлоток, узварів, стиглих ранетів та приємних на дотик светрів, схожих на пухнастого кота.
Сезон хусток та картатих шаликів.
Жовтень заколисує.
Ніжить та цілує...
Пише одвічні телеграми на кольорових листках.
Зізнається в коханні кожного дня, навіть якщо дощить...
Як можна не любити ці відчайдушні сльози зраненого поета?
Шляхетний Жовтень.
Рудий та золòчений Богом.
Такий, як ніхто інший...
Люблю його.
Як можна не любити Листопада?
Цього гонорового красеня з горіховими очима і поглядом, що проймає до кісток.
Того, хто кидає, жбурляє жменями дощі, вмерле листя, створюючи хаос в душі та за вікном, кутає світ у картаті пледи.
Цього розкуйовдженого зухвальця, що зачиняє браму осіннього раю, тужливо скімлить з бешкетними вітрами, вихолоджуючи серце до весни...
Вільного та інакшого від усіх...
Люблю його.
Як можна осінь не любити?
Ну, скажи, як?
19.09.2023
Людмила Галінська
