***

***

Заварю собі кави — хай шепоче солОдко зі мною

Про чорничний світанок і про цукром посипані сни.

Про надію, що там десь зорить за густою імлою —

Промінь кидає вслід і веде до п'янкої весни.

До річок гомінких, у яких сподівання скупаю,

У квітучі сади серед спалених сумом оаз...

Де акації грона — пахущі, як яблуні раю! —

Задурманять жагуче і щиро любов'ю ураз.

Так помрію собі, калатаючи цукор в горнятку.

Крізь фіранки уже пробивається промінь ясний,

Простеляє доріжку затишному доброму ранку

І ваніллю притрушує ночі чорничної сни.

Хай багато разів, а не раз, і не два, і не десять

Засівається в каву цукрово-вершковий міраж

І ранкова картина у тиші казковій складеться

У щасливого ранку чорнично-ванільний колаж.

Олена Шегеда