***

В час, коли стара тополя відішле всі

телеграми,

а кудлаті хризантеми згіркнуть в мареві

дощів...

В час, коли замкнеться брама зіржавІлими

ключами

і погасне тьмяне світло придорожніх

ліхтарів...

У якомусь з листопадів, де зима залазить

в серце,

де все спить(чи, може, вмерло)до пришестя

теплоти...

Де ніхто вже не боїться викриття ... і навіть

смерті...

Я тебе тоді згадаю. А мене згадаєш ти?

В час, як голо- пусто- босо... і не гріє навіть

кава,

як з прочитаних сторінок оживають

міражі.

Твої очі -- два агати. І усмІ'шка нелукава

проростуть в мені травою вже назавше.

Не чужі....

17.09.2022

Людмила Галінська