***

Життя

Ну що ж ти, осене, зі мною наробила –

Завела в роздуми, красою полонила.

Берізці золото вплітаєш в довгі коси,

Вбираєш трави в кришталеві, срібні роси.

А час летить – за нас не забуває,

Лист календарний на стіні перегортає.

Пройшла весна мого дитинства босонога:

Цвіли сади, у пелюстках була дорога…

Настало літо – пташечкИ гніздечко звили

І діток на світ Божий народили.

Повиростали діточкИ, на крила стали,

Із хати батьківської в світ повилітали.

Як хто прожив життя? Чого воно вартує?

Кожен плоди свої по осені рахує:

Одні смакують соку в них доволі,

В інших застрягли, наче кістка в горлі…

А прийде час, коли зима настане

І наше серце битись перестане.

Та ми не вмерли – в пам'яті лишились,

У наших вчинках жити залишились.

Зостанеться у нас одна дорога –

Прямісінько в судилище до Бога.

Він справедливий – нас за все спитає:

Кого у Рай веде, а кого в пекло завертає.

© Руслан Мисник