Дрімає Вересень під затишним горіхом.
Марудить дощ. Сопуть старі вітри
своїм останнім тепло-млосним вдихом...
І крàдуть груші мокрі їжаки..
Рябі жоржини, наче парасолі,
стрічають Осінь, струшують росу.
Чекають айстри сонця , ніби долі,
ковтають з вій непрохану сльозу.
Гульвіса-дощ полоще черевики,
мережить сірим сад і їжаків.
І сотні крапель, як малі музики,
колишуть день поміж старих світів...
16.09.2022
Людмила Галінська