***

Жила на світі тьма гнітюча.

Собою закривала світ.

Лякала люд, що неминуче

Сховає сонце від усіх.

Вона невпинно насувалась,

І темряву у світ несла.

Поглинувши все, сподівалась,

Що вже від сонця всіх "спасла."

А заодно, ще й руйнувала,

Будинки в селах та містах.

Все що живе - не шкодувала,

Так прокладала собі шлях.

Усі тремтіли перед нею.

Перечити не смів ніхто.

Та на шляху перед "змією,"

Враз засвітився світлячок.

Маленький вогник жовто-синій,

Він запалав на цілий світ.

На своїй мові соловїній

Враз зупинив її політ.

Пітьма металась, бушувала,

Кидала іскри вогняні.

З лиця Землі міста стирала...

А світлячок усе горів.

І хоч обпечені вже крила.

Поранена болить рука.

Та він незламний,- є ще сила

І не здолає його тьма.

Бо в нього серце добре, чисте.

Велика, щира є душа.

Він піднімається все вище

І пропадає в безвість тьма.

Десь за тайгу, ліси дрімучі,

Нехай сховається пітьма.

Сонце освітить поле й кручі,

І схили рідного Дніпра.

І зацвітуть поля, діброви,

І заколосяться жита.

І більш ніде, і більш ніколи,

Не запанує в світі тьма.

Людкевич Ганна.

Фото з мережі.