***

***

Вже Літа лишився ковточок на денці,

Медово-п'янкий. Порожніє горня.

В гаптованій золотом жовтій сукенці

Багряного Осінь сідлає коня.

І більшає нóчі. І меншає дня.

Самотньо-порожні оселі лелечі,

Замовкло зозулі пророче "ку-ку".

І вже не п'яни ть матіола надвечір,

Тихіше рулади виводить цвіркун.

Не кумкають жаби у соннім ставку.

Щемливо-зажурений Літечка настрій,

Ранковим туманом холóдить росу.

І квітнуть зірками яскравими айстри,

Дарують свою неповторну красу,

Мов перші від Осені звістки несуть.

Як сонях клюють горобці по зернятку,

Спливають так літечка теплого дні.

Розмішує Осінь напій у горнятку

З кали нових ягід в терпкóму вині.

А Літо прийде тихим спомином... в сні...

Зали шився Літа ковточок на дні...

© Ольга Грейнер Савич

30.08.2021