***
На вербі похилій у зелених вітах
Від своєї долі заховалось літо.
І вербичці з сумом тихо так шепоче,
Що іти від неї аж ніяк не хоче.
- Ще не насміялось, ще не накупалось,
З сонечком веселим я ще не награлось.
Прожило в турботах, вдосталь працювало.
Для веселих гульок часу було мало.
А тепер дивлюся - вже жовтіє листя.
Одягла калина коралі-намисто.
І красуня осінь, Діва невблаганна,
Вже тупцює поряд.
Що ж вона так рано?
Може хай підожде, поки я натішусь
На лугах зелених між квіток розкішних?
Та верба журливо вітами гойдає:
- Осінь-королева вже в права вступає.
І нема закону у великім світі,
Щоб у нас назавжди залишилось літо.
Днів ласкавих літніх буде ще доволі,
Та не заховатись від своєї долі.
