***

***

У вінку з ранкового серпанку маму малювати я хотіла,

І найкращі, найніжніші фарби у весни хвилюючись просила.

Та весна чомусь від здивування росами розсипалась у трави:

- Є у мене всі найкращі фарби, але, вибач, тільки не для мами.

- Ну чому ж? - стурбовано питаю. А вона, черешень білим цвітом

Ніжно-дивний килим вистеляє: - Як ти можеш це не розуміти?

Ну скажи, якими кольорами відтворити радість в ту хвилину,

Коли вперше пригорнула мама до грудей народжену дитину?

Чи можливо зможеш описати глибину очей, що ніч не спали?

Чи матусі тиху колискову фарбами колись намалювали?

Ну які у ніжності відтінки, як відобразити їі ласку?

І якими фарбами створити мамину з дитинства дивну казку?

Чи можливо зможеш описати всі турботи мами і тривоги?

Її біль, коли ти вперше впала, тільки-но зіп'явшися на ноги?

А тепер, скажи мені будь ласка, чим змалюєш мамині молитви,

Що неслись до Господа ночами? Є хоч щось подібне на палітрі?

Чи можливо фарбами якимись ти намалювати зможеш крила,

На яких до тебе дні і ночі віддана душа її летіла.

Чи сльозі знайдеш якісь відтінки з глибиною гіркоти і жалю,

Коли мама з відчаєм даремно тебе в гості стомлена чекала?

Ще нікому в світі не вдалося фарбами любов намалювати.

І на полотні не відтворити, як уміє мама лиш прощати.

Як літ, мов білими снігами, сріблом покривають її скроні,

І тепло, що бережуть роками її ніжні стомлені долоні.

Малювати можеш просто жінку, у найкращі фарби її вбрати,

Але маму можна тільки серцем вдячним і відкритим відчувати...

Тихо пензлі я свої сховала і схилилась низько на коліна,

Дякувала Богові за маму, за її красу неповториму.

Алла Рудь