*****

Моя осінь кричить вітрами,

моя осінь то дощ, то злива,

моя осінь болить віршами,

моя осінь така вразлива.

То заплаче, то засміється,

то грайлива, неначе кішка.

Мені навіть часОм здається

божеволію… схоже… трішки.

Я малюю серця в блокноті,

а вони на папері дишуть,

наче справжні, із м’язів й плоті,

своїм стуком бентежать тишу…

Ніч сумує за теплим літом.

Все як завжди… до біса звично…

Моя осінь блукає світом.

Моя осінь така фізична.

Юлія Романяк