*****

Стою отут у переддень весни. Така самотня, горда й одинока.

Пережила ці кляті холоди. І виглядаю сонця, як сорока...

Сховала в клунки сльози та жалі́, запхавши біль у рукави куфайки.

І споглядаю, мовчки без журби, як скапують льоди з старої крайки...

Відходять зими. Тануть на очах ці куці дні в холодній заметілі...

От-от весна торкне мого́ чола. І стануть знову вишні білі-білі...

Стою отут у переддень весни. Така, як є. Розхристана, як вишня.

А за плечем — льоди, льоди, льоди... А наді мною — благодать всевишня...

Переминути би оці сніги, забувши заметілі аж до краю.

Чи зможу я у переддень весни? Чи хочу я? Не знаю. Ой, не знаю...

Відходять зими. Тануть на очах ці куці дні в холодній заметілі.

От-от весна торкне мого́ чола. І стануть знову вишні білі-білі...

01.03.2026

Людмила Галінська