***

А як закінчиться війна

і перейде це кляте лихо,

до Бога свічку запалю

і помолюся тихо-тихо...

Я не ховатиму вже сліз

і не сміятимусь шалено,

у серці кілька довгих літ

гостює пустка, мов скажена.

Я, мабуть, хліба напечу,

перероблю усю роботу

І сотню раз переживу

етюд вселенської скорботи.

Сипну з порога навмання

насіння мальви коло тину.

І пасмо сивої коси

сховаю мовчки під хустину.

Ще буду тихо споглядати

схід сонця в росяній заграві,

не в змозі вимити з душі

то чорні барви, то криваві.

Я посміхнусь, а може й ні,

як в небесах ключем мізерним,

до болю рідні журавлі

згадають тих, хто вже не верне...

Я вишию нове шитво

на білій чистій полотнині.

І в спадок внукам передам

жита і небо України...

А як закінчиться війна,

в котрусь із весен, неодмінно...

до Бога свічку запалю,

торкнусь чолом землі уклінно...

05.03.2025

Людмила Галінська