***

В колишнім житті були мрії,

такі ж бо, здавалось, звичайні.

Буденні, зі смàком ванілі.

Казкові. Як блискітки, файні...

... Кота завести би. Рудого.

Майнути на море у серпні.

Дістати блокнота старого,

писати листи, щоб в конверті...

Купити сукенку барвисту,

під колір очей, зеленаву.

Скатéрку святкову з батисту

стелити щоднини "під каву"...

Придбати будинок у лісі,

де сосни і чисті світанки.

Щоб буслик обжився на стрісі,

щоб сонце ховалось в фіранки.

Садити нарциси на вéсну

в вазонках, горшках череп'яних.

Красу споглядати небесну

в очах барвінкових, коханих...

Чекати під осінь ранетів.

Пекти пироги та шарлотки.

І в пору дощів та беретів

варити чаї від чахотки...

У цьому житті все простіше.

Лиш куці уламки надії...

Інакші бажання. Тихіші...

Змінила війна колір мрії.

... Хватило би танків та зброї.

Придумав би хто супердрони.

Щоб вдосталь гранат і набоїв.

І янголів... для охорони.

Щоб дім залишився, що маю,

з старими шпалерами в цятку.

І кухлики гарячого чаю

на ранок. І все би в порядку,

аби не тривоги й сирени,

аби не криваві новини,

що лізуть, мов змії, у вени.

І чорні, як дим, домовини...

Дай світла, мій Боже. І миру.

І віри, хоч жменьку, під вечір.

І сну, з-під шаленого виру

тяжкої, як ніч, порожнечі...

24.02.2024

Людмила Галінська