***

І ось вона – небесна чистота,

пухка й глибока... аж ступати жалко.

Шукає чорну гілку чорна галка –

присісти щоб… і мимо проліта.

І де спочине? Серце в грудку збилось –

малесеньке, тремтливе, та вагке.

Продряпують зими велике тіло

мій погляд і пташині гострі крила…

А слід такий…. дрібніший за пірке!

І вже не бачу. Далі пада сніг –

спокійно, врівноважено, ліниво…

Яке холодне і байдуже диво

між двох безодень – в виші й глибині!

І жодної межі у далині,

й ні рисочки поміж учора й завтра –

світ чи вознісся, чи уже на дні.

І тільки галка та… усе не пада,

всю душу роздираючи в мені.

Наталка ФУРСА